У мене завжди були коти, але не коли не було сфінкса. Перед самою війною у мене важко помер кіт, він був стареньким, мав цукровий діабет, врятувати його не змогли. Я для себе вирішила, що поки не заводитиму тварин, дуже важко, коли вони йдуть з нашого життя.
І ось почалася війна, люди масово виїжджали та кидали своїх тварин. І я знайшла кошеня, правда на кошеня він був не дуже схожий, але це створення нявкало. Я принесла його до ветеринарної клініки та дізналася, що це Канадський сфінкс, приблизно 1,5 місяці, дівчинка. Отак у мене з’явилася моя Шанель. Вона була дуже хвора, крім глистів та найпростіших, які ми довго лікували, у неї ще виявилася алергія на курку, ми довго не могли підібрати корм.
Минув уже рік, моя дівчинка виросла і перетворилася на красуню, я її дуже люблю. Вона незвичайна, вона вродлива як статуетка, вона скрізь зі мною, і їсть і спить, і в душ! А коли йду на вулицю, сидить під дверима, чекає на мене.
За характером добра, з дитиною грає, чоловіка обожнює. Але більше схоже на собаку, дуже вірна. Доглядати за нею зовсім не важко, приблизно раз на тиждень купаю, чищу вушка і стригу кігті. Не коли не думала, що в мене буде сфінкс, а життя саме мені її подарувало і я цьому дуже рада.
